duminică, 6 februarie 2011

Самсон - 1


Самсон - 1

Самсон - 2

Разгаданные тайны Библии (2009)




http://cat-tv.org/razgadannye-tajjny-biblii-2009


1). Исход

2). Содом и Гоморра

3). Утраченые Евангелия

Великие сражения Древности




Рамзес. Грозные колесницы

Великие сражения Древности 9 фильмов/ Battles B.C. (2009) смотреть онлайн
Информация о фильме
Название: Великие сражения Древности
Оригинальное название: Battles B.C.
Год выхода: 2009
Жанр: Научно-популярный сериал

О фильме:
Война - рискованное предприятие, в котором на карту поставлена судьба цивилизации. У великих воинов древности не было учебников по стратегии и тактике, не было современного вооружения. Правда и мифы о великих битвах прошлого оживают в потрясающей компьютерной графике, которая позволит своими глазами увидеть подвиги Александра Великого, восстание спартанцев, походы Ганнибала, величайших воинов и злодеев, творивших историю до нашей эры.

Выпущено: Пятый канал
Продолжительность: 44:21



Рамзес. Грозные колесницы




Битва при Марафоне






Цезарь и Александр





Моисей. Смертельная погоня




Александр. Бог войны
В 326 году на реке Гидасп Александр встретился с армией индийского царя Пора. В результате битвы они потеряли 12 тысяч человек убитыми, в том числе погибли два сына царя, все предводители пехоты и все возницы, управлявшие слонами Девять тысяч, включая самого Пора, попали в плен. Македонская армия потеряла лишь 1 тысячу человек.



Давид: Победитель великанов

Дави́д — второй царь Израиля. Царствовал 40 лет (ок. 1005 — 965 до н. э.): семь лет и шесть месяцев был царём Иудеи, затем 33 года — царём объединенного царства Израиля и Иудеи . Образ Давида является образом идеального властителя, из рода которого, согласно еврейскому преданию, выйдет Мессия.



Великие сражения Древности. Осада Алезии.




Великие сражения Древности - Ганнибал. Истребитель





Великие сражения Древности - Иешуа. Покорение Иерихона



miercuri, 2 februarie 2011



ЖІНКИ В РОДОВОДІ ІСУСА ХРИСТА

«Поправді кажу вам, що митарі й блудниці випереджують вас у Боже Царство.»

(Матвія 21,31)

Святе Письмо, говорить про сотворення жінки: «Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка». Але чому Господь Бог сотворив жінку саме з чоловічого ребра?.. Біблія не звертає на це ніякої уваги. В юдейському Мідраші, перед тим, як мав сотворити жінку, Господь міркує: «Не зроблю її з голови Адама, бо тоді вона буде навіки тримати з гордістю свою голову; ні з очей чоловіка не зроблю жінку, бо тоді буде цікавою через міру і буде оглядати світ очима наповненими безліч бажань; ні з вух його не зроблю жінку, бо тоді вона буде стояти і прислуховуватись біля кожних дверей; ні з потилиці його не зроблю її, бо тоді її потилиця буде ціпкою, а вигляд безличним; ні з рота його не зроблю її, бо тоді буде неперестанно говорити; ні з серця бо захворіє на ревнощі; ні з руки його не візьму її, бо тоді буде вмішуватись в несвої діла. Я зроблю її з самого пречистого місця тіла чоловіка – з ребра». І все ж таки, який парадокс – Господь сотворив жінку зі всіма цими недоліками.

Часто тогочасні священики засуджували Ісуса Христа, що п’є та їсть з грішниками, та митарями, розмовляє і захищає жінок з поганою репутацією – це все було супроти Моєсейових законів, а сам Ісус був для них нонконформістом.

Мабуть, важко зрозуміти Ісуса Христа, Який звертається до своєї матері словами: «Яке тобі діло до мене жінко?», а в домі фарисея Симона дозволяє грішниці, щоб мастила дорогоцінним миром, обмивала слізьми, витерала волоссям і цілювала його ноги.

Нелегко зрозуміти Господа і тоді, коли відмовляє своїй матері, яка намагається поговорити з Ним: «А хто Моя мати?..», і рятує засуджену на смерть блудницю такими словами «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!...»

В своїм романі «Madeleine Ferrat» Еміль Золя змальовує страшний образ блудниці, якій Ісус Христос прощає всі провини, а Господь Бог ні, бо Господь не може забути нічого. Насправді воно не так, бо Господь говорить через пророка Ісая: «Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть, як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть, мов вовна, вони!», французький письменник хоче тільки підкреслити, що гріх прощенний, але не забутий, не має ніякої вартості. «Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив?» – запитав Ісус Христос жінку впійману в перелюбі, а вона відказала: «Ніхто, Господи... І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!».

«Прощаю всім, але забути не можу!» – це притаманне нам людям, а Ісус Христос говорить: «...бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ». «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» – вигукнув Іван Хреститель побачивши Його.

У Родоводі Ісуса Христа, окрім його матері Марії, споминаються й інші чотири жінки, а саме: Тамара, Рахав, Рут, і жінка Урії.

Хто були ці жінки і що мали спільного між собою?..

«Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари.» – говорить родовід Ісуса Христа про першу жінку. А в книзі Буття пасаж який говорить про цю жінку називаєтся «Гріх Тамари», тому що вона після смерті двох братів, які були її мужами – спочатку Ер, а опісля Онан, переодягнена в блудницю, заманила в своє ліжко батька її покійних мужів, – свого тестя Юду, правнука патріарха Авраама, від якого народила Фареса.

«Салмон же породив Вооза від Рахави» – Другу жінку з родовіду Ісуса Христа Святе Письмо називає, прямо «блудницею». Навіть в Новому заповіті апостол Павел в Посланні до Євреїв, коли говорить про велику хмару свідків, ставить її ім’я разом з іменами патріархів та мучеників Господніх: «Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів.» Хто була Рахав і її відвідувачі, дізнаємось з Книги Ісуса Навина «І послав Ісус, син Навинів, із Ситтіму двох таємних вивідувачів, говорячи: Ідіть, розгляньте цей Край та Єрихон. І вони пішли, і ввійшли до дому однієї блудниці, а ім’я їй Рахав. І переночували вони там». Блудниця Рахав не зраджує їх, а навпаки допомагає їм і таким чином рятує своє життя і життя всієї сім’ї. Біблія не уточнює, але, мабуть Салмон був самае один з відвідувачів врятованих блудницею Рахав.

Третій жінці з Господнього родовіду – «Вооз породив Йовіда від Рути», останній судія, пророк Самуїл присвятив цілу книгу, яку назвав її іменем: «Книга Рути». Рута була сміливою і впевненою жінкою. У ті часи шлюб був завчасно обумовленою угодою, а чоловіки мали беззаперечне право самі вибирати собі дружину. Тобто, навіть важко уявити собі ситуацію, у якій опинилася Рут: вона була бідною вдовою, збирачкою колосків, чужоземкою, нечистою неюдейкою, але в неї вистачило сміливості просити Вооза – багатого, шанованого землевласника – одружитися на ній.

Четверту жінку родовід Ісуса Христа не називає іменем, а просто жінкою Урії: «Єссей був батьком Давида, Давид – Салмона від жінки Урії». Йдеться мова про Вірсавію, жінку генерала Урії, якого цар Дивид посилає на смерть після того, як прелюбодійствує з нею.

Ось які жінки знаходимо в родовіді Господнім!

Але це тільки символичний родовід Господа нашого Ісуса Христа, бо він закінчується словами: «А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос». Це родовід Йосипа, символічного батька Ісуса Христа, Бога який воплотився, щоб спасти грішників і блудниць. Пророк Ісая, одного разу молився: «Господи, ми не можемо піднятися до тебе. Ох, якщо б ти розколов небеса, якщо б ти розвіяв мраку і прибув до нас!» І ось Господь Бог почув цю молитву, розколов небеса, розвіяв мраку і прибув до нас в особі Ісуса Христа – Бога. Саме тоді, коли над віфлеємським пасовиськом ангел господній промовив до пастухів: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.». Саме тоді, коли з’явилася з ангелом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!». Саме тоді Бог прибув до нас в особі Ісуса Христа, Який говорить до Пилипа, коли той просить Його, щоб показав їм Отця: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Чи не віруєш ти, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті».

joi, 13 ianuarie 2011

Маленька рабиня

Мірам залишилась круглою сиротою, батько загинув на війні, а мати від важкої хвороби, яка скосила її післ я смерті батька. Дідусь був для неї все, що їй залишилось на цім світі, вона дуже любила його й чекала з нетерпінням, щоб той повернувся з гори Гілгал, куди пішов до божого пророка Єлісея.
Ще сонечко не сяло за берег, як Міріам побачила свого дідуся і побігла йому назустріч.

















– Яка я рада, шо ти повернувся за дня додому! – щебетала, мов та пташка Міріам.

– Господь Бог благословив мою дорогу! – відповів дідусь.
















Коли увійшли у подвір’я Міріам принесла води, щоб дідусь помив собі ноги.

























miercuri, 5 ianuarie 2011

ГОРБАТИЙ ДАНИЛО ТА КУЛЬГАВИЙ ГАВРИЛО


Данило Білаш був чесним, чемним та богобоязливим християнином. «Добрий, як кусень хліба» – говорили про нього односельчани, які дивилися на нього, хто з посміхом, хто з подивом, а найчастіше з жалем, бо, на превеликий жаль, він прожив всю свою молодість, дивлячись тільки в землю – зігнутий «в три погибелі».

Народився Данило горбатим, а цього слова досить, як пише Леся Українка в одному зі своїх нарисів – «Се слово тяжче, його тяжко мовити, – ще тяжче на собі носити».

Данилові страх хотілося поглянути на синє небо, на хмаринки, що пливуть там вгорі, наче кораблі в морі, на місяць та зіроньки, які сяють ніччю, страх хотілось...

Та одного разу його мрія здійснилась. Повертаючись додому серед ночі, щоб скоротити відстань до своєї хатини, Данило, задумав йти через старе, забуте кладовище. Не встиг Данило дійти до серед кладовища, як перед ним появився чоловік, одягнений в білому.

– Привид! – прошептав Данило, якому з переляку заперло дух.

Але спокійний, лагідний голос, яким звернувся до нього привид в білому, заспокоїв його:

– Що ти носиш на своїх плечах, чоловіче?

– Та хоч не питай, – буркнув Данило. – Я з роду ношу на своїх плечах важку-преважку неможливість подивитися на святі небеса.

– Ану, давай сюда свою неможливість, і дивися в небеса скільки захочеш! – засміявся привид, торкнувшись рукою спини Данила, який від того дотику відразу випростався і став прямим, як свічка.

Другого дня всі люди дивувались з Данила і просили розповісти про свою пригоду, – зустріч з привидом.

– Це ангел Господній! – хрестилися люди.

– Певна річ, інакше як!? – підтверджували інші.

Тільки кульгавий Гаврило дивився мовчки, завидуючи Данилові, і думав:

«Дивись, як пощастило Данилові! Та навіщо йому бути правим – на танці не ходить, до корчмини не зайде, а поклони бити в церкві може і горбатий. Мені б допоміг привид в білому, я з дитинства собі бажав ходити з іншими хлопцями садами красти черешень та груш, лазити по деревах та розбивати пташині гнізда, а тепер, якби мені допоміг, я тільки на танцях сидів би і гуляв. Цієї ночі піду на кладовище, може, привид виздоровить і мене, мусить виздоровити!» – вирішив Гаврило.

З великим нетерпінням чекав бідний Гаврило ночі. Тільки що ледве почало смеркати, а а він вже покульгав до старого кладовища.

Ходив Гаврило кладовищем, але привид не появлявся. Далеко за північ, коли вже Гаврило хотів повертатися додому, почув позаду себе грізний голос:

– Що ти носиш на своїх плечах, чоловіче?

Гаврило озирнувся й побачивши привид в білому, радісно вигукнув:

– На плечах не ношу нічого, я кульгавий, виздорови мене!

– Навіщо тобі цього? – запитав привид.

– Я хочу ходити на танці, гуляти і коїти все, що не міг скоїти дотепер, – кричав радий, що зустрів привида.

– Тільки для цього? – здивувався привид.

– А чого іншого я б міг собі бажати?...

– А на плечах своїх не носиш нічого?

– Ні! – крикнув сердито Гаврило.

– Ну, тоді відтепер будеш носити оцей горб, що зістався від Данила! – сказав привид і торкнувшись Гаврила, зник в темряві.

Бідний Гаврило повернувся з кладовища не тільки кульгавим, а й горбатим.

Різдво без Христа Ісуса


«РІЗДВО БЕЗ ХРИСТА ІСУСА?..»

«…я благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь», «Слава Богу на висоті і на землі мир, у людях добра воля!»

(Євангеліє від Луки 2:10-11,14)

Наприкінци 2004 року я мав нагоду бувати кілька тижнів у монастирі Лайніч, що знаходиться в долині річки Жіу. Часто мені спогадуються ті незабутні спокійні тихі зимні дні, так само як спогадуються і проповіді старого отця Мелхиседека. В одній з його передріздвяній проповіді йшлося про те, як ми, сьогоднішні християни, святкуємо Різдво Христове? Чи присутній Ісус Христос у наших душах на Свій день народження, чи ми святкуємо Різдво без Нього.

Кожен з нас чекає з нетерпінням свій день народження. Це завжди приємні враження, подарунки, розваги. Всі вітають іменника, він у центрі всього дійства. Це приємний і бажаний день у житті кожної людини.

«Яким виглядав би твій день народження без твоєї присутності на ньому? Коли це привід для проведення якогось заходу, а тебе самого туди навіть не запросили. Святкують без того, чий це день народження. Тебе навіть не згадують, на тебе не звертають увагу, про подарунки навіть мова нема. Як тобі такий день народження? Мабуть, запам’ятається на все життя. Чи таке взагалі неможливе? А Чи можливе?..» – ставить питання у своїй проповіді отець Мелхиседек.

Всі христеяни з нетерпінням чекають Різдва Христового, але не всі святкують його однаково.

Деякі взагалі не знають про ті події, що сталися, інші не придають їм значення і навіть не згадують про них, хоча святкують. На жаль, є люди, які називають себе «віруючими християнами», а значення цього свята втратили. Це дуже характерно для сьогодення. Ми надто завзято готуємось до свята, але не те готуємо. В першу чергу ми думаємо про безліч страв, кого запросити до себе в гості, що одягнути, коли підем до церкви і т. д.

Це свято ми називаємо Різдво. Дуже часто навіть не називаючи чиє. Що стоїть за цією назвою? Що це за свято?..

Далі в своїй проповіді отець Мелхиседек дає приклад одного багатого чоловіка, в якого народився син – єдина довгочекана дитина. З радощів батько влаштував велику гостину, на яку запросив весь свій рід, друзів і знайомих. Люди приходили, вітали батька, вручали матері подарунки, поздоровлювали її, і сідали за стіл їсти, пити, веселитися... На кінець прибув і один старенький друг сім’ї, який забажав перш ніж поздоровити батьків, подивитися і потримати на руках дитинку. Коли підійшли до колиски, в якій лежав новонароджений, знайшли її накритою величезною купою одягу. Перший прибулий, неуважний, мабуть захоплений вітати батьків, чи з нетерпеливості святкувати новонародженого, кинув поверх колиски свою шубу, а за ним, так само зробили й інші. Перелякана мати, почала розкидувати одяг, але, на превеликий жаль, було пізно – дитина вже була мертвою, не маючи повітря, задихнулася.

Різдво це народження саме Ісуса Христа, а не когось іншого. Це саме Його день. Ось Хто в цей день заслуговує на увагу, на подарунки, на вітання. Ось Той, без Хто не повинен бути осторонь. Ось Той, без Кого не потрібно святкувати цей день.

Народження Христа було описано ще у Старому Заповіті. Ісая ще за 700 років до н.е. пророкував: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить…», «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його» (Ісаї 7:14;9:5). Якби ці пророцтва не збулися, то марне було б наше християнство, яке без Христа неможливе.

Син Божий, один із трьох осіб Пресвятої Трійці, Творець всесвіту, заради визволення нас, грішних людей, від гріха і смерті, принизив Себебудучи Богом, Він став людиною, не змінившись у Своїй Божественній природі. Бог так полюбив світ і людей, що віддав Сина Єдинородного, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне»вана 3: 16).

«Невже ви думаєте, що Той, Хто зазнав страшних страждань на хресті, не любить і не вболіває за нас, людей ХХІ століття?! – говорить Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України. – Чи Бога не турбує наше вічне життя? Ми можемо бути байдужими до своєї вічної долі, але не Він. Наші душі роз’їдає гріх, як іржа залізо, і ми, християни, майже не звертаємо на це уваги. Наші душі просякли грошолюбством, користолюбством, неправдою, блудом, заздрістю, марнославством, гордістю, владолюбством та іншими багатьма пороками. Ми забуваємо, що все це веде нас до вічної загибелі. Але чоловіколюбивий Бог, у Якого безодні любові до Свого творіння, не бажає нашої смерті; Він хоче,«щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини (1 Тим. 2: 4)»

У це велике свято Різдва Христового подякуймо Богові за всі Його милості до нас.

Нехай світлосяйне проміння Різдвяної зірки осяє наші душі й серця світлом правди, миру і любові!

Христос народився, славімо Його!